Срібне містечко Чернігівщини


Селище Срібне багато століть назад заклали наші предки. Його історія особлива та несе у собі немалу кількість загадок і таємниць. Розповіді, перекази, легенди про селище століттями творились поетами, літописцями, воїнами, а сьогодні злились в одне ціле і становлять важливе значення для вивчення історії Срібного.

На жаль, досить невелика кількість письмових та археологічних згадок про селище дійшло до нас. Історики припускають, що більша їх частина була знищена ворогом.

Невеличке містечко Серебряне вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1174 року, коли князь Ігор Святославович розгромив війська половців. Саме від цієї дати розпочинається історія літописного Срібного, проте цілком зрозуміло, що селище існувало задовго до цієї дати.

Виникає запитання: чому містечку має таку незвичайну назву? Із цього приводу маємо кілька легенд, що дають відповідь. Найпоширеніша та прийнята для істориків версія, пов’язана із срібними воротами, що були збудовані перед в’їздом до Срібного. Подальша їх історія є невідомою – жодної інформації у письмових джерелах не зафіксовано.

Є припущення, що назву Срібне отримало саму у 1174 році від князя Ігоря Святославовича, який був вражений вранішньою красою містечка – під променями сонця роса на травах та дахи були срібними. Князь був захоплений та зворушений такою красою.

Старожили носять ще один варіант назви селища. За переказами, річка Лисогір, що протікає біля Срібного, раніше була повноводної, по ній плавали кораблі Петра І, і нібито один такий із них затонув із великою кількістю срібла та золота. Згадують і про річку Сріблянку, можливо, від якої і походить назва селища.

Назву «Срібне» містечко могло отримати і від беріз, що мають сріблясто-білий колір та височіють на високих пагорбах селища.

Немає жодних суперечок про те, що Срібне дійсно має давню та цікаву історію.

Багато виникає запитань і з приводу земляних валів, що привертають увагу істориків та археологів, розташованих на території селища. Про те, яку вони виконували роль та про історію їх створення також маємо кілька версій.

Є думка про те, що ці вали були своєрідним кордоном у містечку: за його межі виселяли ту частину населення, що не мали можливості жити у центральній частині, так як не сплачували податків.

Достовірно також не відомо ким та коли вони були збудовані. Зокрема, старожили говорять про те, що земляні вали були створені чоловічою частиною населення, яке землю насипало шапками.

Навіть російський цар Петра І велику роль увагу приділяв валам Срібного, що носили оборонний характер проти шведів, коли ті наступали на Полтаву.

На території Срібного був побудований монастир, але до сьогодні він не зберігся. Є люди, які на його руїнах знаходили срібний посуд, що є доказом того, що монастир дійсно існував, а не є вигадкою. Дехто говорить про те, що під містечком, є підземні ходи.

У сучасній розмовній мові срібнян можна почути слова «урочище», «будник», «городище», «монастирище», «загайки», що носять у собі частинку історії.

Склалося історично, що Срібне було поділено на кілька районів, кожен з яких має особливу назву.

Городище – це частинка містечко, де за часів Київської Русі був збудований дерев’яний замок. Сьогодні Городище майже повністю розоране. На його території збереглися лише земляні вали. Так, при розкопках Городища, було знайдено велику кількість кераміки ручної праці. Важливо і те, що частини знахідок мали іноземне походження, що свідчить про активні зовнішні торгівельні зв’язки селища.

Загайки раніше розташовувалися у басейні річки Сріблянка і було окремим селом. Коли кількість населення виросла – його було приєднано до містечка. Назва походить від словосполучення «за гаєм», так як Загайки відділялися від центральної частини Срібного гаєм.

Будник розташовується на правому березі річки Лисогір. Прийнято вважати, що назва походить від слова «будити». За переказами, жителі будника будили населення Городище, коли нападав ворог.

Це лише частина легенд та переказів, що дійшли до нас, але вони є важливим джерелом для вивчення історії Срібного.